Параметри якості води

Питна вода — вода, в якій бактеріологічні, органолептичні показники та показники токсичних хімічних речовин перебувають в межах норм питного водопостачання:

  • Основна вимога до органолептичних властивостей води — відсутність неприємного запаху, смаку, кольору[1].
  • Мінералізація води (сухий залишок) згідно нормативних вимог[2] не повинна перевищувати 1 г/дм3, але може бути 1,5 г/дм3 – за погодженням з головним санітарним лікарем відповідної адміністративної території України. В той же час, за показником фізіологічної повноцінності мінерального складу води – оптимальною є мінералізація 0,2-0,5 г/дм3. Для посушливих районів світу вода може вважатися доброю при мінералізації до 1 г/дм3, задовільною — від 1 до 2 г/дм3, допустимою для пиття — від 2 до 2,5 г/дм3, допустимою для пиття в крайніх випадках — від 2,5 до 3,0 г/дм3.
  • Твердість води (вміст йонів кальцію та магнію) не повинна перевищувати 7 ммоль/дм3 кількості речовини еквівалента,
  • Значення рН повинні бути в межах 6,5-8,5,
  • Концентрація нітратного йону не повинна перевищувати 45-50 мг/дм3 (у перерахунку на азот — бл. 10 мг/дм3).
  • Важливе значення має характеристика мікробіологічного стану П.в. (колі-індекс — не більше 3, колі-титр — не менше 300). Більшість країн Північної Америки та Європи постійно розробляють і удосконалюють більш жорсткі стандарти питної води, при цьому пріоритетом для всіх країн є епідемічна безпека питної води.[3][4][5]

Типові області застосування (крім питних цілей) включають використання в туалеті (промивання), в мийці і для зрошування.

У питному водопостачанні підземні води мають значні переваги перед поверхневими, оскільки менше забруднені і характеризуються стабільнішими хімічними властивостями. Зокрема в Києві, за використання трьох джерел водопостачання (Десна, Дніпро, артезіанські води), частка підземних вод перевищує 15 %.[6]

Стандарти якості[ред. • ред. код]

Склад і властивості питної води в системах водопостачання України повинні відповідати вимогам ДСанПіН 2.2.4-171-10 “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною”[2], затверджених Мінохорони здоров’я 12.05.2010 р., що набрали чинності від 01.07.2010 р. Дію радянського ГОСТ 2874-82 “Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством” зупинено 19.07.2010 р[7].

Параметри якості питної води поділяються на три загальні категорії:

  • хімічні
  • мікробіологічні
  • фізичні.

Хімічні властивості включають в себе концентрації шкідливих речовин в цілому і важких металів зокрема, сліди органічних сполук, загальну мінералізацію води. Хімічні параметри стосуються ризику шкоди здоров’ю людини через накопичення в організмі важких металів та інших сполук: переважна більшість шкідливих речовин при перевищенні гранично допустимих концентрацій чинить негативний вплив на життя та здоров’я людини[8].

Мікробіологічні показники епідемічної безпеки стосуються коліформних бактерійкишкової палички, а також конкретних видів патогенних бактерій (таких, як холерний вібріон), вірусів і найпростіших паразитів, перевищення яких може призвести до виникнення інфекційних хвороб у людини[2].

Фізичні властивості води визначаються органолептичними показниками, такими, як смак та присмак, забарвленість, запах і каламутність питної води, що сприймаються органами чуття. Відповідно до стандартів якості питної води України кожен органолептичний показник не має перевищувати встановлену граничну цифру у балах, градусах чи нефелометричних одиницях каламутності (НОК), в той час як згідно зі стандартами якості питної води в Євросоюзі та США органолептичні показники питної води не мають жорстко встановлених рамок і умовно поділяються на прийнятні та неприйнятні для споживачів[8].

Докладніше: Стандарти якості питної води

Стандарти для відбору проб води в Україні[ред. • ред. код]

В Україні дослідження проб води з джерел господарсько-питного водопостачання (для оцінки їхнього стану) здійснюється згідно вимог ГОСТ 2761-84 «Джерела централізованого господарсько-питного водопостачання» та СанПіН 4630-88 «Санітарні правила і норми охорони поверхневих вод від забруднень»; а проб, власне, питної води – згідно вимог ДСанПіН 2.2.4-171-10 “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною”[2] , затверджених Мінохорони здоров’я 12.05.2010 р., уведених у дію 01.07.2010 р.

Водопідготовка. Очищення і дезінфекція питної води[ред. • ред. код]

Докладніше: Очищення води

Велика частина води вимагає деякого типу водопідготовки перед вживанням, навіть вода з глибоких колодязів або джерел. Обсяг водопідготовки залежить від джерела води. Кілька великих міст, таких як Крайстчерч (Нова Зеландія) мають доступ до достатньо чистої води в достатньому обсязі, внаслідок чого водопідготовки сирої води не потрібно.[9]

Хлорування[ред. • ред. код]

Попри існування безхлорних методів знезараження, хлорування й досі залишається найпоширенішим способом дезинфекції питної води. У світі у водопідготовці застосовують або чистий хлор або хлорвмісні препарати.

Докладніше: Хлорування

У надзвичайних ситуаціях, коли звичайні системи водопідготовки не працюють, вода від патогенних мікроорганізмів, які можуть бути вбиті або інактивовані, обробляється кип’ятінням. Проте це вимагає багатого джерела палива, і може бути дуже обтяжливим для споживачів, особливо там, де важко зберігати кип’ячену воду в стерильних умовах і не є надійним способом вбити деяких цист паразитів, таких як Cryptosporidium або бактерії Clostridium.

Дуже ефективні і надійними консервантами питної води, а також знезаражуючими агентами є розчини срібла, отримані електрохімічним шляхом.[10][11] Воно є ефективним проти всіх патогенних мікроорганізмів, збудників інфекцій, які передаються через воду.[10] Срібні розчини повністю знищують збудників дизентеріїчеревного тифупаратифухолери.[10] Дуже чутливими до срібла є стафілококистрептококи, пігментні бактерії, протеїсальмонели, різні найпростіші рослинні і тваринні організми, наприклад синьо-зелені водорості.[10]